ЧОМУ Я ВИРІШИЛА ПИСАТИ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖІНОЧОЇ АУДИТОРІЇ?

ЧОМУ Я ВИРІШИЛА ПИСАТИ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖІНОЧОЇ АУДИТОРІЇ?

Протягом певного часу я проводжу тренінги по самооцінці, любові до себе і критиці для чоловічої і жіночої аудиторії. І вже давно почала помічати, що певні поради, техніки і завдання можуть дати ефект і взагалі є зрозумілими тільки для жінок або тільки для чоловіків. Серед моїх учасників були і є люди з різного віку (від 5 до 65 років), з різним досвідом та різними професіями і посадами.

Я тривалий час вагалася, але все таки вибрала, що хочу продовжувати тренувати тільки жіночу аудиторію (це не означає, що чоловікам приходити не можна, просто більшість інформації буде спрямована на жіночий тип розуміння теми). Чому я так вирішила?

ПО-ПЕРШЕ, я сама Жінка, і знаю що мені допомагає, а чого я взагалі не розумію. Я не знаю як це бути чоловіком і, мабуть, ніколи вже й не дізнаюся. З досвіду точно знаю, що може їм допомогти, але це тільки з їхніх слів і підтверджень.

ПО-ДРУГЕ, навчаючи жінок і чоловіків у своїй тематиці, я бачу на скільки різним має бути підхід. Тому переважно я інформацію ділила на два потоки і казала: “це для чоловіків”, “а це для жінок”. І тоді, коли чоловіки взагалі не розуміли як може спрацювати та чи інша техніка чи порада, то жінки ледь не плакали і ствердно кивали головою, що це для них і про них.

ПО-ТРЕТЄ, жінки і чоловіки під час навчання, думають про зовсім різні проблеми, які можуть їм завадити втілити нові навики. Чоловік сконцентрований на тому, щоб зрозуміти техніку виконання на 130% і застосувати її перфектно, а жінки думають як це відіб’ється на спілкуванні і стосунках з іншими людьми, що про них скажуть і як відреагують на те, “що я зараз якось інакше дію”.

Колись різні техніки і вправи створювалися чоловіками для чоловіків, і толі коли жінка почала отримувати нові можливості, вона входила у світ чоловіків і працювала там за вже існуючими правилами, які, на жаль, їй не завжди підходять, яких вона не розуміє, і від цього виснажується і стає агресивною. Бо в жіночому світі працюють інші правилами і це мистецтво пристосувати їх до сьогоднішнього способу життя.

Саме тому, я чітко переконана, що Жінка третього тисячоліття – це жінка, яка перш за все вміє любити себе, впевнена в собі і вміє говорити “ні” там де не хоче чогось робити, а вже тоді в неї появляються шанси бути успішною, красивою, щасливою, реалізованою, створити сім’ю, реалізуватися в кар’єрі і добре виховати дітей!

 

Розмова з внутрішнім критиком

Розмова з внутрішнім критиком

Хочу спробувати пояснити термін “внутрішній критик” на прикладі комп’ютера. Уявіть собі, що у вас найпотужніший, найновіший, найдорожчий комп’ютер. Ви переконані, що він має добре працювати, але щось з ним не так. Ви забули поставити антивірусну систему, зайшли на якийсь сайт, щоб завантажити книжку, фільм чи музику і разом з цим завантажити вірус, тож система почала працювати погано.

Так само відбувається з людиною. Дівчина – неймовірна красуня, гарно одягнена, і загалом збоку виглядає, що в неї все добре в житті. Однак в середині живе думка, яка появляється, коли поганий настрій, втома, якісь негаразди чи кризові моменти. І тоді, навіть найкращий комп’ютер, дає збій в системі і не може працювати на повну, використовуючи всі свої можливості.

Внутрішній критик найкраще почуває себе в думках людини, яка часто почувається безпорадно, має низьку самооцінку, часто відчуває себе винною та деколи захоплюють песимістичні думки. На жаль, це не хвороба, яку видно, з цим не боряться і не намагаються усунути, бо задається, що нічого не заважає. Від внутрішнього критика не вмирають, але він є в кожної людини (у меншій чи більшій мірі).

Те, як ми мислимо, впливає на те, як ми себе почуваємо і як діємо. І з тим пов’язано те, як ми використовуємо особистий потенціал і чи досягаємо своїх цілей. Навіть, якщо бути дуже талановитим, мати потенціал, бути молодим, здоровим і багатим, але обрізати собі крила способом мислення, то важко досягати успіху, та й просто відчувати себе щасливо.

Низька самооцінка і постійна самокритика – це головні вороги жіночої краси і успішності. Жінки, по своїй природі дуже емоційні, тому не секрет, що їхній настрій впливає на всі сфери життя.

То чому ж так часто нас захоплюють думки про погане? Тому що, так влаштований наш мозок: він дуже добре запам’ятовує і фіксує негативні думки, від яких важко позбутися. Хороші новини чомусь часто проходять повз нас. Ми неначе підсвідомо очікуємо щось погане, і тоді, коли ці очікування справджуються, то вважаємо це нормою.

Однак, я постійно повторюю своїм клієнтам, що думки матеріальні. Ви й самі це знаєте. Як тільки у вас заболить зуб, то ви одразу по дорозі бачите стоматологічні клініки, як тільки ви хочете купити собі машину певної марки і кольору, то починаєте бачити їх у місті, хоча до того, не помічали. Точно так само відбувається з негативними думками. Як тільки ви на них сконцентруєтеся, то одразу думки почнуть знаходити матеріальне підтвердження у житті.

Ось три правила, про які потрібно пам’ятати:

  1. Якщо ви будете очікувати від людей і подій в першу чергу щось хороше, то саме це й буде відбуватися і ви будете відчувати себе спокійно та впевнено. 
  2. Фільтрувати своє оточення, адже воно безперечно впливає на нас. Вчені проводили експеримент, де дівчинку, яка займається спортом та слідкує за своїм здоровим харчуванням, помістили на кілька тижнів у компанію дівчат з надлишковою вагою та шкідливими звичками. Цій дівчині потрібно було робити все те саме, що вона й раніше робила: тренуватися і їсти здорову їжу, але ще й спілкуватися з цими дівчатами. За час експерименту дівчина набрала кілька кілограмів, тільки від спілкування.
  3. Зверніть увагу на людину, яку ви вважаєте авторитетом у своєму житті. Це можуть бути батьки, кохана людина, начальник чи улюблена подруга. Те, що ви найчастіше чуєте від цієї людини, дуже сильно впливає на вашу впевненість та думки про себе.

Намагайтеся шукати будь які способи підтримки, хороші події, позитивне оточення, яскравих, впевнених в собі людей – все те, що допоможе вам налаштуватися на позитивний настрій та позбавитися від негативних думок і самоїдства.

 

Як реалізовувати СВОЇ цілі?

Як реалізовувати СВОЇ цілі?

Як пояснити комусь (а особливо найближчим людям), що замість їхніх цілей ми хочемо реалізувати свої (наприклад, у вас свій погляд на здоров’я, харчування, стосунки чи щастя)?

Перш за все, коли у нас дві цілі, які суперечать одна одній, потрібно прийняти рішення, котра з цілей для нас найважливіша. Тут потрібно зважувати чи важливіші для мене “стосунки з родиною” чи ціль, яку я сама собі ставлю? На жаль, ніхто окрім тебе не може прийняти цього рішення.

Одним зі способів – це сказати чесно і правдиво, що саме ти хочеш, а головне, щоб ти сама була впевнена в цьому. Тож, кажеш: в мене ось така ціль і я хочу, щоб ви хоча б прийняли цю точку зору і поважали мій вибір.

Звичайно ж, це не означає, що нас одразу приймуть і зрозуміють. Швидше за все, світ (а переважно це сім’я, родина), почнуть викликати в нас відчуття провини за те, що ми маємо сміливість реалізовувати власні потреби, цілі і будувати своє щастя в той час, як вони (мама/ тато/ сестра/ брат) присвячують себе комусь.

Той момент, коли ми відриваємося від того, що повинні зробити, і починаємо реалізовувати те, що справді хочемо, дууууже важкий – і для нас самих і для нашої родини. Ми не розуміємо, чому нас ніхто не підтримує, не розуміє, і яке право ми маємо, щоб поводитися так – в їхньому розумінні – егоїстично.

Саме тому:

  • пригадай собі, що ти вже доросла жінка, котра сама вирішує, що робити в своєму житті;
  • пам’ятай про те, що ми НЕ МАЄМО ЖОДНОГО ВПЛИВУ на чиєсь життя і на те, що хтось в нашій сім’ї прийняв рішення терпіти “за мільйони” (дуже часто мами присвячують своє життя, цілі, мрії і своє щастя, щоб інші члени сім’ї мали все). Ти можеш говорити, переконувати, пояснювати, але приходить момент, коли потрібно сказати: “СТОП!”.
  • спокій, спокій і ще раз спокій. Нуль критики і нервів! Замість цього говоримо з мамою ось так: “Мамо, я люблю тебе найбільше в світі. Я знаю, що ти піклуєшся про мене і хочеш, щоб я була здорова, сита і щаслива, але я не дієті і буду їсти моркву. Три рази казала тобі про це, перед тим, як приїхала до тебе”. Можеш і по-іншому це пояснити, але найважливіше – це показати, що ти бачиш і відчуваєш турботу про себе, приймаєш її, але не погоджуєшся на таку форму проявлення любові (нездорова їжа).

Так, я знаю, що почати робити те, що справді хочеться – це справді важкий крок. Але насправді всім абсолютно все рівно чи ви щасливі чи відчуваєте власну реалізованість і повірте, рідні перші за вас порадіють, коли ви досягнете успіху, навіть незрозумілим для них способом. Ставте цілі – досягайте їх і проживайте наповнене життя!

 

Як всім подобатися і не перейматися думкою інших?

Як всім подобатися і не перейматися думкою інших?

Ми часто задаємо собі запитання: “Що подумають про мене інші?” І це може нас зупиняти перед планами, мріями і цілями. Я почну з питання, яке може бути тут найважливішим:

ЧОМУ ЦЕ ТАК ВАЖЛИВОГО?

Що є причиною того, що нам так важлива думка інших? Чи часто відбувається так, що хочеться подобатися спочатку комусь, а потім вже собі? Чи часто ми хочемо, щоб нами захоплювалися і говорили компліменти? Можливо навіть робимо все, щоб сподобатися іншим? Потрібно задуматися: ти живеш для когось чи для себе? Чий план на життя ти реалізуєш?

Деякі люди реалізують плани на життя інших людей. Як це відбувається? Якщо тобі колись сказали, що в 25 вже треба мати чоловіка і дитину, а можливо навіть дві, то ти через всі перешкоди і негаразди будеш реалізовувати цей план, навіть якщо тобі це не дуже подобається. Інакше, просто будеш відчувати почуття провини.

Я вважаю, що ми живемо тільки раз, відповідно, перш за все, потрібно робити те, що подобається і хочеться нам – якщо такими діями ми нікому не робимо погано.

ЗВІДКИ ТИ ЗНАЄШ, ЩО ІНШІ ВЗАГАЛІ ПРО ТЕБЕ ДУМАЮТЬ?

Ти важлива тільки для найближчих для тебе людей, всім іншим на тебе глибоко все рівно, бо в них свої справи і свої переживання. Ніхто не думає про тебе довше, ніж кілька хвилин (і то не факт, що взагалі думають).

Згадайте, коли ви на вулиці бачили нетипових людей: одягнуті екстра неординарно, дивно намалювані, чи з роздертими колготками, штанами, курткою. Як довго ви про них думали? Максимум розказали подругам про це, посміялися і забули.

Так само буде і з тобою. Твоя поведінка чи вигляд захопить погляд людей максимум на 1 хвилину. Яке ж велике треба мати его, щоб думати, що люди будуть аналізувати твої починання днями і ночами? Прокоментують і забудуть – в незалежності від того чи їм це сподобалося чи ні.

ЧИ МОЖЛИВО ДОГОДИТИ КОЖНОМУ?

Потрібно собі усвідомити, що не вдасться задовільнити всіх і кожного на тому світі. Завжди знайдуться особи, яким сподобається те, що ти робиш, а інші натомість тебе будуть критикувати. Навіть Божу Матір критикують.

Тобі 25, в тебе 2 дітей, ти сидиш вдома, а чоловік заробляє гроші – люди скажуть: “Як можна взагалі не мати цілей і сидіти вдома?”

Тобі 25, ти не одружена і не маєш дітей, але маєш бізнес, люди скажуть: “Напевне вона не така вже й класна, як не може побудувати сім’ю”.

Кожен буде тебе оцінювати відповідно до своєї системи цінностей. Те, що для тебе є нормальним, для іншого немає жодного сенсу. Признайся, тобі ж теж не всі подобаються.

Так, ти точно будеш робити в своєму житті щось, що не подобається іншим. Можеш просто прийняти думку, що це податок від твого успіху. І пам’ятай, що той, хто тебе критикує – він позаду тебе, бо якби був попереду, то просто не бачив би чим ти займаєшся.

Треба собі усвідомити, що не можливо задовільнити всіх людей на світі.

ПОЧНИ З СЕБЕ!

Я помітила, що рівно тоді, коли я перестала оцінювати чи осуджувати інших, то перестала й перейматися думкою когось про мене. Тож, задумайся, як часто ти оцінюєш те, як хтось виглядає, які має погляди на життя, в якому стилі вдівається. Спробуй злапати себе на таких думках.

Тоді, коли ми маємо постійне відчуття оцінювати інших, то починаємо перейматися тим, що інші теж можуть так само думати про нас.

Від думки інших людей тобі не буде ні тепло, ні холодно, бо думка інших людей не зможе тебе скривдити, якщо ти сама не дозволиш це зробити.

 

Ліки від нелюбові до себе

Ліки від нелюбові до себе

Представляю Вашій увазі моє інтерв’ю з головним редактором психологічного журналу “Експеримент” Соломією Чир.

Нелюбов та неповага до себе. Така поширена сучасна хвороба. Її симптоми – несприйняття своєї особистості та постійне самобичування. В якій же аптеці шукати ліки? Чи єдино правильним є… внутрішнє самолікування? Говоримо про це.

– Яка різниця між егоїзмом та любов’ю до себе?

Егоїзм і любов до себе – це абсолютно різні поняття. Егоїзм завжди пов’язаний із впливом на життя іншої людини, а любов до себе стосується тільки однієї особистості.

Любити себе – це робити собі добре, а егоїст робить собі добре через те, що комусь стане погано. Наприклад, людина, яка справді любить себе, живе так, як їй хочеться, робить те, що їй подобається, вибирає те, що приносить їй задоволення, а людина, яка хоче, щоб інші жили так, як хоче вона, – це маніпулятор і егоїст. Звичайно, легше когось змусити робити те, що ти хочеш, але, може, приємніше буде самому від себе кайфувати і отримувати задоволення? Той, хто починає з любові до себе, з великою ймовірністю здобуте прихильність інших людей. Бо тільки той, хто по-справжньому себе любить, має шанси на те, що полюблять і його, а також набуває здатність і вміння любити когось.

– Як боротися з постійним відчуттям провини?

Якщо в мене адекватна самооцінка, то мене цікавить тільки моя думка про самого себе. Відчуття провини завжди появляється тільки перед кимось. Навіть більше, в одній тій самій ситуації, перед різними людьми у вас може проявлятися або не проявлятися це відчуття. Якщо в мене неадекватна, так звана низька самооцінка, то мене цікавить твоя думка про мене, бо так вона замінює мені мою думку про себе.

У першій ситуації, якщо я сама до себе нормально ставлюся, значить я себе вважаю хорошою людиною, і все, що я роблю, є адекватним і нормальним. Так, я можу помилятися, я можу зробити щось не так, але коли я це усвідомлюю, то підходжу і прошу вибачення за свої вчинки чи поведінку, просто навіть не допускаю того, щоб в мене появилося таке відчуття, як провина.

В іншому випадку, якщо у мене низька самооцінка, я себе не люблю, не поважаю і не маю своєї точки зору, то всі свої дії пропускаю через сито думок інших людей. Постійно при цьому думаю: “Я добре роблю чи погано? Я образила когось чи ні? А можливо, люди страждають через мої вчинки, дії слова?”. Такими думками людина себе просто з’їдає і починає тихо ненавидіти, ще більше сумніватися.
Описане відчуття провини починає тісно пов’язуватися з соромом. І тут людині стає вже соромно за все на світі: за дитину, яка колупається в носі в гостях, за чоловіка, який ходить в протертих шкарпетках, навіть за олімпійських чемпіонів, які погано представили Україну на змаганнях. Соромно і за інших людей, які їдуть у маршрутці і не уступають місце старшим людям або не оплачують проїзд. Абсолютно за все соромно!

Тобто це все причини низької самооцінки. Такі люди обмежені психологічно, вони взагалі не знають себе. Навіть більше, вони вважають, що ті люди, в яких немає відчуття вини і сорому, – це жахливі люди без душі.
Отже, боротися з постійним відчуттям провини не потрібно, потрібно працювати над зміцненням своєї самооцінки і любові до себе.

– А за що взагалі себе любити?..

Одразу хочеться відповісти запитанням на запитання: а за що себе не любити? Діти народжуються з абсолютною любов’ю до себе. Вони роблять все, що їм хочеться, бо не знають обмежень і заборон, які батьки їм успішно починають нав’язувати.
Ще мені хочеться запитати: а як ми взагалі жили, коли не знали таких термінів, як “любов до себе” і “самооцінка”? Та прекрасно жили і горя не знали, просто проявляли свої природні інстинкти – любили себе не за щось, а за просто так.

Любов до себе – це не гордість за щось і не оцінки в школі чи в житті. Не можна любити себе за успіхи і ненавидіти за невдачі. Словом, любов до себе – це природний процес, якщо йому не заважати, то він однозначно проявлятиметься у житті все частіше і частіше.

А за що себе любити? Та за все! За те, що я є, я дихаю, я живу, за те, що я їм, і за те, як насолоджуюся всім, що пропонує мені життя, навіть якщо це певні перешкоди, які мені потрібно пройти.

– Самоцінність – власна цінність. В чому різниця між цим поняттям самоцінності та поняттям самооцінки?

Все дуже просто: самооцінка – це як я сам себе оцінюю в певній ситуації, а самоцінність – це емоційне ставлення до себе без оцінки, тобто, як я ставлюся до себе загалом. Самоцінність – це базове ставлення до себе в певний момент, незалежно від того, чи в мене зараз “чорна”, чи “біла” смуга в житті. Я люблю себе і приймаю просто тому, що я є, не вимагаю від себе надзусиль, не роблю те, що мені абсолютно не під силу. Самооцінка завжди йде від розуму, це щось зовнішнє, натомість самоцінність йде зсередини, від душі.

– Знецінення та переоцінка себе. Як знайти золоту середину?

Знецінення себе це цілковите дно власної самооцінки, це тоді, коли людина відчуває себе невдахою по житті, яка абсолютно ні на що не здатна. Людина, яка знецінює все, що робить, і критикує навіть те, що ще не зробила, невдовзі почне часто хворіти, бо постійні погані думки про себе і приниження своєї гідності послаблюють імунітет. “Всі хвороби від голови” – чули таку фразу? Я вважаю, що, окрім опіків, інвалідства чи вродженого каліцтва, всі інші хвороби – це наслідок поганих думок.

Переоцінювання власних можливостей і здібностей загалом не таке вже й погане явище, адже дозволяє людині робити або хоча б пробувати більше, ніж вона могла б за звичайних умов. Єдине, від чого тут можна постраждати, це від поразки, якщо щось не вдасться, але якщо самооцінка адекватна, то людина швидко з цим впорається.

Звичайно ж, такі крайнощі не є здоровими, золотою серединою буде нормальна, адекватна оцінка себе в певних ситуаціях, розвиток впевненості в собі, відновлення любові до себе та відчуття власної самоцінності.

Ніхто не зможе допомогти тобі стати кращим, допоки ти цього не захочеш. Ніхто не зможе тебе полюбити, якщо ти себе не любиш. Ніхто не зможе тобою захоплюватися, допоки ти не відбудуєш почуття до своєї особистості, які були дані нам з народження, а саме любов до себе, відчуття власної цінності і гідності.

Ось і всі ліки. Не хворійте 🙂

Що робити з критикою мами? Частина 2.

Що робити з критикою мами? Частина 2.

Ти вже давно живеш окремо від батьків, можливо в тебе є навіть чоловік/ дружина, у тебе є робота, ти самостійно себе забезпечуєш, але мамі досі щось не подобається. Можливо вона говорить тобі: “Скільки я ще на внуків буду чекати? Ви взагалі збираєтеся?”, “Ота твоя робота – то не серйозно! Краще тобі знайти щось з офіційним працевлаштуванням, щоб мати пенсію на старості років”. Їй може не подобатися те, як і з ким ти проводиш час, живеш, спосіб харчування, прибирання вдома, та й взагалі багато до чого можна придертися.

Здається, що хоч ви й живете на відстані і в кожного своє життя, однак мама завжди знає, що в тебе все не добре і тобі потрібна допомога і зміни в житті. А можливо вона приходить до тебе в гості і наводить там свої порядки? Купляє необхідний тобі посуд, полички, постіль – і все за своїм смаком, не питаючи у тебе дозволу? А що? Мама завжди тільки добре бажає! Ну, тут і не посперечаєшся.

Що ж робити, якщо тобі здається, що ти вже не в тому віці, щоб за тобою доглядали як за дитиною і хочеш самостійно приймати будь-які рішення в своєму дорослому житті?

У більшості випадків, якщо у тебе мама, яка тебе критикує, то вона такою не стала, а була завжди. Тобто, ти з дитинства виріс з тим, що тобою часто були не задоволені: крок вліво, крок вправо і будь-який крок зроблений не так. Переважно такі діти навіть не розуміють, що мама їх критикує, бо це для них звичний режим, тільки оточуючі збоку можуть підказати: “Ну, як ти це терпиш, це ж не нормально!?”

Якщо критика мами досі тебе зачіпає, то одразу хочу тебе привітати – це чудово, що ти взагалі чуєш і розумієш, що тебе критикують і це не нормально! Однак, якщо досі відчуваєш невпевненість, занепад сил, то мабуть ще психологічно не переріс свою маму.

Які можуть бути наслідки такого спілкування?

Дитина (навіть якщо їй вже 25 чи 40 років) боїться своєї мами і майже нічого їй не говорить, щоб не почути осуду. Тому, мама не знає, що ти куриш під підї’здом, їж після 18 (бо вона ж точно проти), маєш нові стосунки чи хочеш змінити роботу.

Що з цим робити?

  1. Працювати з психологом. Якщо такої можливості немає, то читай наступний пункт.
  2. Говорити з мамою на своїх умовах. Так, це жорстко, але інакше все залишиться як завжди. Потрібно озвучити теми, на які ти готовий говорити з мамою і теми, які є забороненими. І обов’язково попередити, що якщо розмова почне торкатися заборонених тем, то ви перестаєте спілкуватися.

Так так так, мамі це 100% не сподобається! Вона точно буде торкатися тем, які звикла зачіпати, а потім ще й буде робити “контрольні вистріли”, однак ти маєш бути непохитний в своїх рішеннях. А для цього, перш за все, потрібно:

  1. Зрозуміти, що те, як мама з тобою поводиться – точно є не припустимим і калічить твоє життя.
  2. Набратися внутрішньої впевненості в собі. Адже, якщо ти не впевнений, то тебе дуже швидко можна перетягнути на свою сторону.

Отже, якщо тебе ранить критика мами, то тобі прийдеться попрацювати з внутрішніми силами і впевненістю в собі, однак найкращий спосіб – це звернутися за допомогою до кваліфікованих психологів, які зможуть допомогти тобі знайти внутрішні ресурси, адже це робота довга. Можливо тобі потрібно буде працювати над цим кілька місяців, можливо навіть рік. Головне – це зрозуміти, що насправді ти хочеш.

P.s. Думаю, що це не остання стаття про критику мами, якщо є конкретні запитання, на які хочете почути відповідь, то залишайте в коментарях.

Читати статтю “Що робити з критикою мами? Частина 1”