Давайте поговоримо про самооцінку! Це одна з моїх улюблених тем. Я не вважаю, що в мене коли-небудь були великі проблеми з самооцінкою. Однак самооцінка – це доволі суб’єктивне поняття, адже це те, як я САМ ОЦІНЮЮ свої можливості в певний період життя для конкретної теми, сфери, події тощо. В цьому власне і є проблема, “сам себе оцінюю”, це як? Це означає постійно заганяти себе в якусь шкалу, не приймати свою цінність, сумніватися в своїй значимості, порівнювати себе з кимось чи чимось, постійно знаходитися на внутрішніх вагах. Адже оцінювати можна відносно якогось шаблону.

В кожного з нас в середині спокійно живе собі внутрішній критик, який постійно веде свою аналітику “подобається” чи “не подобається”, “добре” чи “погано”, “так” чи “не так” тощо. Навіть ті люди, котрі давно над собою працюють, мають труднощі з внутрішнім критиком. До мене на консультації приходять доволі успішні люди, з непоганою самооцінкою, і навіть в них є труднощі – внутрішній критик, який постійно висловлює свою думку про все навколо. Тому тема реалізованих чи втрачених можливостей є фундаментом, на якому будується самооцінка.

Стабільна самооцінка – це стан, коли ви себе не порівнюєте, коли вам не те, що все рівно, а просто не важливо, що хтось кращий чи гірший, має більше чи менше. Самооцінка – це щось, що завжди не відповідає дійсності, адже залежить від того з ким саме порівнювати. Наприклад, у вас багато переваг перед бомжами, і одночасно у вас багато недоліків у порівнянні з мільярдерами. З ким би людина себе не порівнювала, вона або занижує свою самооцінку або завищує.

Як критика впливає на самооцінку?

Ми виросли в суспільстві, де нас постійно з кимось порівнювали і це стала на стільки звична практика, що нам дуже важко відмовитися від такого способу мислення. Тому й виходить так, що ми не порухаємося, допоки хтось нам не дасть чарівного копнячка. Все було б не настільки погано, якби не було так насправді жахливо – поки ми не опустимося на дно і нам загалом ніби-то добре, і все не так вже й погано, то ми й не збираємося щось робити чи змінювати.

Ми чекаємо нищівної критики в нашу сторону:

Ти ніхто і звуть тебе ніяк

Для того, щоб розізлитися на світ і довести, що можемо більше. Інакше, в нас навіть не виникає мотивації щось покращувати:

Роботу маю, сім’ю теж, є де жити і що їсти, що ще для щастя треба?

А як вам такий приклад? Людина починає створювати якийсь бізнес, робить сайт чи якийсь продукт і пише в інтернеті:

Зайдіть подивіться на мою роботу, скажіть свою критику, що можна виправити чи покращити?

Ми просто просимо, щоб нас розкритикували і виправдовуємося тим, що це “конструктивна критика, яка допоможе мені стати кращим чи покращити продукт”. Воно то може й допоможе, але ж скільки негативу ми спочатку хочемо з’їсти??? Для чого???

Невже не можна просто написати:

Дивіться, яку класну штуку я придумала, дивіться, яка вона класна”.

Але ні, так мало хто напише, знаєте чому? А тому, що інші люди, які сидять і нічого в своєму житті корисного не роблять одразу почнуть критикувати: “Що це ти за рекламу себе тут написав?” І що? – правильно, все рівно почнуть критикувати, проте ця критика вже й навіть близько не буде конструктивною. Тому то й люди вибирають, попросити себе принизити самому, щоб так боляче потім не було… І це дуже дуже сумно…

Критика і самооцінка не просто ходять поруч – це одне ціле. Коли людина займається підвищенням своєї самооцінки, то насправді просто шукає більш лояльного критика. Ми ж навіть самі себе не признаємо, ми шукаємо когось, хто нам скаже: “Ти сьогодні гарно виглядаєш!” Та ще й навіть не приймаємо ці слова і переважно відповідаємо: “Та це я просто голову помила”. І смішно і грішно… До того часу, поки ми не чуємо признання нашої особи, то наша самооцінка не росте.

В наступній статті читайте: Що робити з критикою мами?

Share Button