Згадайте, будь ласка, як ви вчилися їздити на велосипеді? Ви сиділи з мамою і татом, поставили перед собою новенький велосипед і уявляли як ви на нього сядете і поїдете, а потім намагалися відчути свій внутрішній стан? Я – ні.
А може ви використовували якісь позитивні установки? Сиділи і дивилися відео-інструкцію як інші діти сідають на велосипед і починають крутити педалі? Я – ні.
А що ж ви тоді робили?
Сіли на велосипед і почали крутити педалі!
Погоджуюся, можливо вам спочатку хтось допомагав, підтримував вас, але потім настав момент і ви самі вже могли тримати баланс і тільки тоді ви насправді відчули, що можете ним керувати.
Точно так само з нашими мріями. Ми сидимо і чекаємо з моря погоди, і до того часу як не встанемо і не почнемо нічого робити, нічого не відбудеться. Ви ризикуєте на завжди сидіти на дивані і дивитися на свій новий велосипед, в надії, що вам все таки колись стане духу на нього сісти і спробувати ним управляти.
Іншими словами впевненість в тому чи ми на правильному шляху появляється тільки тоді, коли ми вже йдемо по цьому шляху. Ні в кого немає гарантій, що вперше сівши на велосипед ви не впадете і не розіб’єте собі коліна і лікті. Але чи в дитинстві вас це зупинило? То що ви чекаєте зараз?
Погоджуюся, ви можете нервуватися, переживати і непокоїтися. І це нормально! Але потрібно усвідомити одне: ЯКЩО ВИ ЧЕКАЄТЕ, ЩО ПОТРІБНЕ ВІДЧУТТЯ ПОЯВИТЬСЯ ДО ТОГО, ЯК ПОТРІБНА ДІЯ, ТО ВИ МОЖЕТЕ ЧЕКАТИ ЩЕ ДУЖЕ ДОВГО.
Нерви – це нормально. Це навіть добре, це нас деколи зупиняє, щоб подумати яким чином можна було б зробити все краще. Наші думки мають певне значення, АЛЕ деколи ми думаємо і аналізуємо надто багато. Рекомендую придушити ці внутрішні спротиви і почати діяти!
Автор: Іра Кастран

Share Button